Про УКРЛІТ.ORG

стовбичити

СТОВБИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (Трубл., II, 1950, 168); Стовбичить до хмар над містечком вона [арка], Хоча й сміхотворна, зате показна (С. Ол., Вибр., 1959, 270); // Видаватися, виступати над поверхнею, виділятися серед навколишнього простору. Будиночок обваливсь.. Од клуні стовбичать тільки в бур’янах кілля та сохи (Вас., І, 1959, 268); Посередині двору стовбичила колонка водогону (Дмит., Обпалені.., 1962, 69); На подвір’ї замість хати понуро стовбичить облуплений комин (Стельмах, І, 1962, 468).

2. розм. Стояти, бути на ногах. [Стась:] Не стовбич проти вікназаступи за стіну! (Вас., III, 1960, 458); Цимбалові ніяково стовбичити серед класу, коли всі сидять (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 10); [Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди (Собко, П’єси, 1958, 29); // Постійно перебувати де-небудь. Ну, думаю, зажди, буде тобі за те, що цілий день на фермі стовбичиш і уроків не вчиш… (Рад. Укр., 8.III 1946, 3).

◊ Стовби́чити над душе́ю — те саме, що Стоя́ти над душе́ю (див. душа). Йому заманулось піти до неї,.. хоч подивитися на неї, та гуменний стовбичив над душею (Н.-Лев., II, 1956, 184).

3. розм. Проводити час безцільно, нічим не займаючись. [Катря:] Мені досадно, як ото воно стовбичить отут без діла! (Вас., III, 1960, 130); [Омелько:] Ну, хлопці, що ж ви стовбичите? Доки музики прийдуть, грайте у карти абощо (Кроп., І, 1958, 86); Уже кілька днів самотньо стовбичив [Рядненков] у своєму кабінеті, не знаючи, з чого почати і за що хапатися (Коз., Блискавка, 1962, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 718.

вгору