СТЛУ́МЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до стлу́мити; // у знач. прикм. Глухий, стлумлений, готовий, здавалось, ось-ось вибухнути гул стояв над берегами (Коцюба, Нові береги, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 718.