СТИ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до сти́шити. Дорога має казкою у даль, Як моє дитинство, як моє прощання, Як моя роками стишена печаль (Стельмах, V, 1963, 156); // у знач. прикм. Розмовляючи стишеними голосами, наче ворог через широчінь дніпрову міг їх почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні місця (Гончар, II, 1959, 316); Над залюдненим майданом гарячим полум’ям бурхає стишений гамір: чути чиюсь промову (Кол., На фронті.., 1959, 50); Ярина досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще кілька метрів (Десняк, Десну.., 1949, 284).

2. у знач. прикм. Який стишився (у 2 знач.). Їй так добре, так затишно зараз з ним, мовчазним, стишеним (Коз., Листи.., 1967, 318); Над стишеним гуртом колгоспних орачів і сівачів стояло сонце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 342).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 708.