СТИ́РКА, и, ж. Шматок тканини (звичайно тієї, що була у вжитку), яку використовують для витирання чого-небудь. Мокрими стирками витирали [корчмарі] заболочену підлогу (Фр., VIII, 1952, 18); Хто б то з її знайомих міг собі виявити панну Софію та зо стиркою в руках? Правда, не з брудною, але все ж таки з стиркою! (Л. Укр., III, 1952, 503); * У порівн. Пан Зефірин тремтячими з зворушення руками взяв.. зім’ятий, як стирка, лист краківської газети (Фр., II, 1950, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 701.