СТИЛІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.
1. перех. Надавати чому-небудь характерних рис певного стилю (див. стиль1 1, 2). Як відомо, Панас Мирний систематично стилізував «Слово» під українську думу XVI-XVII ст. (Від давнини.., І, 1960, 118); Танцює [Саїд] «козачка», стилізуючи під лезгинку, з вигуками «Ас-са!» (Баш, П’єси, 1958, 51); // Зображувати, передавати що-небудь за допомогою умовно-декоративних прийомів. Він [художник] уявляє собі пальми й третичну рослинність, якої ніколи не бачив, і намагається створити її, стилізуючи будяка та другу подібну рослинність (Коцюб., II, 1955, 433); Він стилізує лінії і форми, але весь час тримаючись еталона життя, природи (Вітч., 2, 1961, 175).
2. перех. Говорити або писати, дотримуючись певного стилю. Пан радник був відомий своєю слабістю виголошувати тости і ще більшою слабістю їх стилізувати (Фр., VI, 1951, 211); // неперех. Говорити або писати стилістично вправно, вишукано. Стилізували [розділ у протоколі] найкращі промовці повітові (Хотк., Довбуш, 1965, 332); — Ви інтелігентна молода людина і безумовно вмієте писати і стилізувати (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 697.