СТИЛЕ́Т, а, ч. Невеликий кинджал з дуже тонким і гострим клинком (звичайно тригранним). [Сганарель:] Нас викрито. Я бачив, недалечко чернець якийсь блукає.. Се шпиг від інквізиції напевне, а може й кат з отруєним стилетом (Л. Укр., III, 1952, 367); Раптом висмикує [Славик], разом з держаком, стилет, що був заправлений у палицю (Мам., Ти., 1962, 407); * У порівн. Останній промінь, як стилет, поранив клен на осінь (Тич., І, 1957, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 696.