СТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІТКНУ́ТИ і рідко СТИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Штовхаючи кого-, що-небудь назустріч одне одному, змушувати ударятися. Там, на дні [гірських рік], сильна течія перекочує камені, стикає їх один з одним, розбиває, перетирає на пісок і глину і виносить за межі гір (Фіз. геогр., 5, 1956, 113); В дверях він зіткнув Мар’янку й Рубіна так, що вони мало лобами не стукнулися (Сенч., Опов., 1959, 46); // перен. Призводити до протиріччя, викликати сутички. [Ріхтер:] На протязі століть найтемніші сили світу намагалися зіткнути між собою росіян і німців. Тепер цього не буде (Собко, П’єси, 1958, 166).

2. перен. Змушувати вступити в які-небудь стосунки, мати справу з кимсь. Раніш, доки життя впритул не зіткнуло його самого з Оленчуками, він навіть і не підозрівав, що і в їхньому середовищі, де руки в мозолях, де хліб добувається так гірко, йому можуть зустрітися люди великого серця, твердого сумління, з справді мудрим розумінням життя (Гончар, II, 1959, 288); // Давати можливість пізнати що-небудь. Розв’язання проблем літератури, на перший погляд, найбільш технологічних за своїм характером, стикає нас із проблемами життя (Літ. Укр., 17.І 1969, 3); Н. Рибак ввів свого героя [Оноре де Бальзака] у вир нового життя, стикнув з українською кріпосницькою дійсністю 40-х років минулого сторіччя (Рад. літ-во, 1, 1964, 35).

3. діал. Заплющувати, змикати (очі).

Не стика́ти (не зіткну́ти) оче́й (о́ком) — не мати змоги заснути навіть на короткий час. — Твій Халявка не до любові мені! — Чекай, чекай. Хто збирається виходити за нього заміж, ти чи Аспазія? — Гляньте на нього. Я очей не стикаю, а він ще й іронізує (Панч, На калин. мості, 1965, 152); Прийде нічка, ти в постелі, Як дитина, спиш… Живо, живо цілі ночі Оком не стикнеш (Рудан., Тв., 1956, 51).

4. діал. Звалювати (у 4 знач.). — Кажу: йди в поле, а він стикає на Петра, — нехай той іде (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 695.