СТЕТОСКО́П, а, ч. Медичний інструмент у вигляді трубки для вислуховування серця і легенів. За ним [членом управи] дріботів у золотих окулярах і з стетоскопом у боковій кишені земський лікар (Панч, І, 1956, 67); Комісія оглядала його недовго. Один миттю зазирнув у зуби, другий перевірив очі, третій уже вп’явся жовтим стетоскопом у ребра (Збан., Сеспель, 1961, 203); // Спеціальний пристрій для виявлення побічних шумів, чистоти звуків у різних механізмах і т. ін. Визначення причини з’явлення стуків [у двигуні] провадиться з допомогою стетоскопа і вимагає великого навику (Підручник шофера.., 1960, 25); Він приклав стетоскоп до стіни і вловив «цок-цок-цок». Так, це міг бути годинниковий механізм (Веч. Київ, 21.VIII 1974, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 692.