Про УКРЛІТ.ORG

стерво

СТЕ́РВО, а, с.

1. Труп тварини; падаль. Круки на стерво летять, а пани на людську біду (Укр.. присл.., 1963, 107); То цар велів скриньки повідчиняти, І глянь: у золотій лежало стерво, Гидке, вонюче, так що мимоволі Усякий аж ухопився за ніс (Фр., XI, 1952, 89); Інколи їх [коней] били довбнями по черепу — і різали на шкуру, бо м’яса на кінських кістках вже не було. А більше чекали, щоб кінь упав саміз стерва легше дерти шкуру (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 712).

2. розм. Підла, негідна людина; мерзотник. — Краще вмерти героєм, аніж стервом жити, зрадивши вітчизну (Ле, Мої листи, 1945, 137); // Уживається як лайливе слово. — А мій [син], стерво, не схотів учитися,з жалем зітхнув Гордій (Тют., Вир, 1964, 234); — Забила мені баки [дочка шевця] — далі нікуди. Та й оженила таки ж на собі, стерво (Збан., Єдина, 1959, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 687.

вгору