СТЕНА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок. Жалібно стогнати; плачучи, кричати, стогнати. Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Шевч., II, 1963, 93).
СТЕНА́ТИ2 і СТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕНУ́ТИ і СТИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перев. з ім. плечима, рідко. Піднімати й опускати плечі при вираженні здивування, зневаги, вагання і т. ін. Я бачив, як Ляський блимав ніяково очима і стенав плечима (Досв., Вибр., 1959, 109); — Можна й відкласти [зйомку], — мнеться режисер. Сергій стенає плечима: — Навіщо? (Літ. Укр., 14.IV 1967, 2); Ксеня стенула плечима, нічого не розуміючи (Гур., Життя.., 1954, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 684.