СТЕМНІ́ТИ, íє, док.

1. Стати, зробитися темним, темнішим Море стемніло, змінилось (Коцюб., І, 1955, 391); Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло (Л. Укр., І, 1951, 164); Сірі очі стемніли, чоло побіліло (Вас., І, 1959, 102); Ще будемо, хлопці, брать перелоги І слухати пісню ласкаву зерна, Любистком пов’ються ще наші дороги, На скронях стемніє густа сивина (Стельмах, V, 1963, 118).

2. безос. Настати, наступити (про сутінки, вечірню темноту). Надворі стемніло. Спускалася ніч на землю (Мирний, І, 1949, 395); — Я вас поведу до мами. Тільки треба пізніше, коли стемніє, щоб ніхто не бачив (Ю. Янов., І, 1954, 46); Незабаром у долині стемніло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40).

◊ В очах стемні́ло у кого, кому — комусь стало погано, млосно від болю, втоми, слабості, хвилювання і т. ін. Тоді взяв він мене за руку: — Дівчино-чарівниченько! чи звелиш мені сватів до тебе слати? — А мені аж у очах стемніло (Вовчок, І, 1955, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 684.