СТЕМНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стемні́ти 1. Лики іконні якось страх як смутненько дивилися з стін — древні, стемнілі, померклі лики (Вовчок, І, 1955, 302); Катря.. пішла туди, де крізь розладнаний стрій дерев ще виднілося стемніле небо (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 226); Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м’яких дерев’яних хідниках попід стінами білих будинків (Перв., Материн.. хліб, 1960, 26); Кожна берізка міниться багатством барв — від стемнілого срібла знизу і ніжного рум’янцю на стовбурах до темно-вишневого в гіллі (Стельмах, І, 1962, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 684.