СТЕ́ЛЬМАХ, а, ч.

1. Майстер, який робить вози, сани, колеса і т. ін. Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші (Н.-Лев., II, 1956, 268); Господар був, очевидно, столяр або стельмах — у сінях наче сільської хати висіли на стіні різні струганки й пилочки (Козл., Ю. Крук, 1957, 520); У XVI-XVII ст. у місті буйно розквітали всілякі ремесла. На кожному кроці можна було здибати чинбаря, римаря, стельмаха, броваря (Нар. тв. та етн., 3, 1969, 96).

2. діал. Тесляр, тесля.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 684.