СТЕЗЯ́, і́, ж.

1. заст. Стежка (у 1 знач.).

2. книжн., перен. Життєвий шлях, напрям діяльності, розвитку кого-, чого-небудь. [Ярослав:] І хоч часами плутана була Моя стезя і помацки проходу Серед страшних шукав я перешкод, І помилки робив я неминучі, І сто разів зривався я із кручі, — Завжди мене мій рятував народ (Коч., П’єси, 1951, 84); Мужиловський, проте, митрополитом не став.. Часом він шкодував, чом не ступив на церковну стезю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 26); Він зазнав.. невдач на науковій стезі, стомився душею на життєвих роздоріжжях (Вітч., 1, 1962,194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 681.