СТА́ЦІЯ, ї, ж.

1. іст. У Литві, Білорусії та на Смоленщині, Правобережній і Лівобережній Україні у XIV-XVI ст. — щорічний натуральний податок з селян, який стягався на утримання великокнязівського двору й урядовців.

2. іст. У Польщі та на загарбаних нею українських землях у другій половині XVI-XVII ст. — натуральний податок з селян, який витрачався на утримання польського війська. Селяни, що сиділи на державній землі, вносили в державну казну подимне (від диму, тобто від житла).., сплачували десятину на користь церкви і податок (стацію) на утримання польського війська (Іст. УРСР, І, 1953, 158).

3. заст. Те саме, що пості́й. На шляхетських будинках — вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації як під час сойму та з’їздів громадських, так і на випадок війни (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); — Обіцяйте їм не лише дружбу господаря, а й всіляку допомогу, стацію та гостинність у наших землях (Ле, Наливайко, 1957, 192).

4. спец. Місце поселення певного виду тварин. Стації соболів; // розм. Те саме, що стоя́нка 4. Брати знають, що батько Віталія Стратоновича все життя розкопував чи то прадавні могили, чи то якісь старі, землею замулені стації і селища (Стельмах, І, 1962, 80).

5. діал. Станція. Другого дня раненько обоє з бабою пішли пішки до найближчої стації залізниці, щоби відси дістатися до Львова (Фр., IV, 1950, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 672.