СТАРОВИ́ННИЙ, а, е.

1. Який виник, який створили у старовину, у давні часи або який зберігся, залишився від колишніх, давніх часів. Там за брамою ховаються під тополями старовинні князівські будинки… (Вас., II, 1959, 54); У гурті молодиць та дівчат у квітчастій старовинній хустці сидить смаглява, мов циганка, Марія (Шиян, Переможці, 1950, 208); Весільний похід рушив додому. Чемні дівчатка почали співати старовинних весільних пісень (Довж., І, 1958, 336); Тут [у бібліотеці] було багато старовинних книг, у тому числі рукописних (Донч., III, 1956, 46); Старовинний герб Харкова красномовно говорить про багатство і родючість краю (Наука.., 10, 1965, 39).

2. Який існує довгий час, давно; який з’явився не тепер; давній. Були там чотири гіллястих верби І дуб старовинний стояв (Ус., Вибр., 1948, 220); Прийшла година довгождана, одкрились старовинні рани, і нам змагатись треба йти, за що змагалися діди (Сос., І, 1957, 437); Навколо цих джерел по обидва боки яру і прилеглих балках розташувалася старовинна слобода Яремин Кут (Добр., Тече річка.., 1961, 11).

3. Який давно минув, пройшов (про час). Як вершник у казці про дні старовинні, Будьонний з’явивсь на баскому коні (Вітч., 1, 1947, 120).

4. Який жив у старі часи або який був у дуже давні часи поширений, прийнятний і т. ін. Часто підкреслювані дослідниками ліричні елементи в думах, які старовинні кобзарі називали «жалощами», справді сильніше виявлені в цих творах, ніж в епосі інших народів (Рильський, IX, 1962, 232); До двох невеликих, з високим, у старовинному дусі, склепінням кімнат натовпилося сила народу (Сміл., Сад, 1952, 285); За старовинними звичаями, до замку в Острог з’їздилися гості з українських, литовських та польських земель (Ле, Наливайко, 1957, 37); Будинок готелю був.. високий і міцної старовинної кладки (Гончар, III, 1959, 248); В першу секунду Вася навіть не зрозумів, що професор тримає в руках звичайну скрипку старовинної роботи (Собко, Скеля.., 1961, 34); // Застарілий, несучасний. Одягнений [делегат] у чорну сибірську чумарку старовинного російського народного крою, а поверх неї — в звичайний прогумований плащ (Ле, В снопі.., 1960, 303); // Який бере свій початок, походження у далекому минулому (про прізвище, рід і т. ін.). — Джеджалик походить від слова шикарний, блискучий. Це старовинне українське прізвище (Гур., Друзі.., 1959, 65); В двадцятих роках цей нащадок старовинного українського роду [Петро Ханенко] був отаманом лісів та боліт двох повітів (Стельмах, II, 1962, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 659.