СТАРНИ́К, а́, ч., діал. Трава, яку не скосили у минулому році. Он на вигоні старник, он молоді соковиті трави (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 658.