СТАРИЧО́К, чка́, ч. Пестл. до стари́к 1, 2. Суддя був собі простенький старичок, усім доступний, добрий (Мирний, І, 1954, 160); На естраді з’являється жюрі конкурсу — п’ять шановних старичків в чорних фраках, з нотами в руках (Коч., II, 1956, 173); — Твій старичок скаржиться, що ти забув про нього, давно уже приїздив, від дому відцурався (Коцюба, Нові береги, 1959, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 657.