Про УКРЛІТ.ORG

старина

СТАРИНА́, и́, ж.

1. Те, що було колись, дуже давно. Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили. Про старину, про те диво, Що було, минуло… (Шевч., І, 1963, 64); Віяло від неї [бібліотечної зали] якимсь таємничим духом старини (Фр., VIII, 1952, 139); Дід згадав русько-японську війну, Хрести діставав, ворушив старину… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 225).

У (в) старину́ — колись, дуже давно. Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало (Котл., І, 1952, 126); В старину добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча та сваволя (Мирний, І, 1949, 183).

◊ Трусну́ти старино́ю — зробити що-небудь так, як колись, у молоді роки, раніше.

2. збірн., розм. Старі люди, старики. То вже господь так дав, щоб старина, утомившись на полі, спала кам’яним сном, а молодь.. вночі приймала нову силу в себе, і безсонниця їй тільки здоров’я додавала (Вільде, Сестри.., 1958, 82).

3. фам. Уживається як пестливе звертання до давнього приятеля, товариша. Побачивши Леуса, він одразу полагіднішав, гнів його мов рукою зняло.Здорово, старина! — весело привітався [Боровик] (Збан., Переджнив’я, 1955, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 656.

вгору