СТАРЕ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до ста́рець 1. М’яке, зелене світло ласкаво лягає на важке тіло, на білу бороду й на благородний старечий профіль (Коцюб., II, 1955, 187); Старий шляхтич глянув на неї старечими, зачервонілими від вина очима (Кобр., Вибр., 1954, 98); Старечими губами промовляла [баба] якісь слова незрозумілі (Шиян, Баланда, 1957, 177); Старечий організм, як часто кажуть, висихає, з’являються зморшки, тонкою, в’ялою і сухою стає шкіра (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 185); // Власт. старцеві; як у старця (у 1 знач.). Було йому шістдесят і вісім літ.. Трохи товстенький, а з тої причини не мав на обличчю старечих морщин (Март., Тв., 1954, 226); Приятелі борідки були — присадкуватий юнак Тиміш з старечими очима на червоно-жовтім обличчі, що раз у раз пирхав носом, та юна леді (Досв., Вибр., 1959, 34); З вікна падало світло на стіл, на обличчя імператора. Воскуватого кольору мішки під очима надавали йому старечого вигляду (Кочура, Зол. грамота, 1960, 258); Машиніст пішов, трохи згорбившись, старечою ходою, а вона стояла.., дивилася йому вслід (Ле, Опов. та нариси, 1950, 140).

◊ Старе́ча па́м’ять див. па́м’ять.

2. Прикм. до ста́рець 3. Вставши з колін, якимсь грізним голосом казав [Микола] далі: — Так нащо ж ви в першу хвилину не кинули всіх тих дурниць, усе те ваше старече життя? Чи у вас духу не стало, чи, може… не було людини, що провела б вас через усе те довге життєве море… (Хотк., І, 1966, 55); Кобзарський цех належав до великої старечої спілки, тільки був він там найвищим щаблем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 653.