СТАНИ́ЦЯ1, i, ж.
1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. Для чатування татар висилали в степ загони, або, як їх називали, станиці (Іст. СРСР, І, 1956, 133); // заст. Військо. Як тілько світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (Котл., І, 1952, 272).
2. іст. У дореволюційній Росії і на Східній Україні — адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої входило одне чи кілька козацьких поселень. Приходить з Дону бумага: чи є, мов, у вас такий і такий козак Остап Хрущ? і де він у вас узявся?.. запитувала якась Донська станиця у Піщанської волості… (Мирний, І, 1949, 134); Шевченко мало не скрикнув від радісного здивування: в улоговині розкинулася велика станиця, потопаючи в густій зелені садів і левад (Тулуб, В степу.., 1964, 88); Пам’ятаю 1907 рік і перший рік моїх кубанських заробітків.. Вісім років я поневірявся, куштуючи заробітчанської долі в кубанських станицях (Ле, В снопі.., 1960, 311).
3. В СРСР — населений пункт сільського типу на Дону, Кубані та в інших колишніх козацьких областях. Органами державної влади в краях, областях, автономних областях, округах, районах, містах, селах (станицях.., хуторах, кишлаках, аулах) є Ради депутатів трудящих (Конст. СРСР, 1977, 23); Йдуть танки… Палають козачі станиці (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 65).
СТАНИ́ЦЯ2, і, ж., діал. Стайня. Бере [дівчина] коня за поводи, Миленького за рученьку, Веде коня у станицю, А милого у світлицю (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 645.