СТАКА́НЧИК, а, ч.

1. Зменш. до стака́н 1. Марина од хвилювання аж на місці не встоїть. Допомагає Тоні: налила в стаканчик з баклаги води. Петро прийняв порошок (Головко, І, 1957, 466); // Невелика посудина циліндричної форми. Паперовий стаканчик для морозива.

2. розм. Те саме, що стака́н 1. — Та хоч стаканчик випийте! Я вам сюди принесу стакан, — сказала Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 638.