СРІБНОРО́ГИЙ, а, е, поет.

1. Який має сріблясті роги (перев. про місяць-молодик). З небесних голубих повік мов випала сльозина… То срібнорогий молодик над темним бором лине (Сос., Щастя.., 1962, 163).

2. у знач. ім. срібноро́гий, гого, ч. Те саме, що молоди́к¹. По сонній водиці проміння блищиться: Срібнорогий в воду зазирає (П. Куліш, Вибр., 1969, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 622.