СРІБЛИ́СТИЙ, а, е. Те саме, що срібля́стий. Коли береза ранньої весни Попід корою грає світлим соком, — Бере сокиру й свердла полісовщик, В корі сріблистій пробиває отвір (Рильський, III, 1961, 168); Місяць вистеляє нам сріблисту доріжку (Цюпа, Краяни, 1971, 321); Заколупнув старий Синівське серце своїми словами, Не так словами, як слізьми, що мов Горох сплили на бороду сріблисту (Фр., XIII, 1954, 221); Верхів’я густолисті Мій край нагадують мені: В степу сріблисту тополину, Березу в тихому гаю (Мал., Звенигора, 1959, 25); — Чи це ви вже вдруге вмиваєтесь? — задзвенів сріблистий голосок за дверима (Н.-Лев., VI, 1966, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 619.