СПІЗНІ́ЛИЙ, а, е. Який спізнився; запізнілий. Майже на ходу стрибнув в один з вагонів якийсь спізнілий пасажир (Трубл., II, 1955, 24); На вулиці було тихо, темно й пусто.. Ні перехожого на панелях, ні спізнілої автомашини (Шовк., Людина.., 1962, 424); Ах, сльози, сльози! Спізнілий помічник, свідок безсилля й ганьби (Ле, Міжгір’я, 1953, 53); // у знач. ім. спізні́лий, лого, ч. Той, хто спізнився, затримався десь. Спізнілі швидко проходили порожнім Хрещатиком (Ле, Історія радості, 1947, 101); // Який відбувся, стався, настав і т. ін. із запізненням. Весна завжди квапила степовика. А нинішня, спізніла, особливо (Рад. Укр., 5.VI 1971, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 525.