СПІВЧУТЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який із співчуттям ставиться до інших; чуйний. — В умовах зими працювати на бетонуванні куди складніше,— наче співчутливий порадник, нагадав секретар (Гур., Друзі.., 1959, 173); На Карпатах кінь підбився в мене: «Мила нене! Як же воно буде?» — Говорили співчутливі люди (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 66); Робиться [людина] добрішою, відвертішою, співчутливішою, довірливішою, тому що є щось чарівне.. в природі цієї [весняної] пори року (Тют., Вир, 1964, 137).

2. Який виражає співчуття, доброзичливе, прихильне ставлення. Очі мої бачили десятки облич, співчутливі погляди (Рибак, Зброя.., 1943, 154); // Сповнений співчуття, чуйності. Таке співчутливе ставлення до неї невідомих їй досі людей особливо вразило Ольгу, розчулило її ще дужче (Шиян, Баланда, 1957, 59); Після цих одвідин Келембет знову став такий, як і був, припинивши цим співчутливі балачки (Ю. Янов., II, 1954, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 522.