СПІВГРОМАДЯ́НИ́Н, а, ч., книжн. Громадянин тієї самої держави (стосовно інших громадян). Староста хоч був, як і його співгромадяни, противником православ’я, але все-таки належав до тих заможніших та практичніших господарів, котрі вважали ліпшим бодай про око придержуватися православ’я (Фр., II, 1950, 149); Золоті руки в наших дітей. І як же не схилитися перед величною мудрістю нашої рідної Комуністичної партії, яка.. дала змогу проявитися різноманітним здібностям наших юних співгромадян! (Літ. газ., 16.Х 1959, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 517.