СПІВВІТЧИ́ЗНИК, а, ч. Людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну. Білів його красень корабель у водах найвіддаленіших архіпелагів, білосніжно сяяв під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (Гончар, Тронка, 1963, 198); Перша людина, яка проникла в космос, — це наш співвітчизник, громадянин Союзу Радянських Соціалістичних Республік Юрій Олексійович Гагарін (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 517.