СПІВА́КА, и, ч., розм. Те саме, що співа́к 1. [Виборний:] Ти, небоже, і співака добрий. [Петро:] Не так, щоб дуже (Котл., II, 1953, 32); Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака (Вас., II, 1959, 521); — Щоб не пізнав я Солов’я, Щоб не пізнав сю гарну птицю; Як тілько оком наведу, То і вгадаю, де співака,— Так дядькові казав небіж (Греб., І, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 513.