СПУ́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спу́тати. Ноги в його [півня] спутані, а нічого не вдію: підстрибує.., мов скажений (Вовчок, VI, 1956, 294); Увели Орину й Ларивона, зв’язаного й спутаного (М. Куліш, П’єси, 1960, 53); * Образно. Тепер мої руки розв’язалися… Сім рік [років] вони були спутані, — сім рік в мою голову заганяли цвяшки гімназичної науки… (Мирний, І, 1954, 342); * У порівн. Денис Середа увійшов до кімнати наче спутаний важкими путами (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 87); // у знач. прикм. В городі коні спутані хрумтять Траву росисту (Фр., X, 1954, 193); Крізь сплющені очі Давид бачить, як перед ним золотою комашнею товчуться зорі, як роздвоюється місяць і падає прямо на землю перед спутаними волами (Стельмах, І, 1962, 482); Стриножені жеребці дзвінко іржали біля кобили, обурюючись на свої спутані ноги (Довж., І, 1958, 242); // спу́тано, безос. присудк. сл. * У порівн. Побігла б по його сліду стежками, перелазами, да снаги не маю, наче хмелиною ноги спутано (Барв., Опов.., 1902, 78).

2. у знач. прикм., перен. Неясний, плутаний (про думки, слова, мову і т. ін.). Коли світло згасили і обляглись, його думки забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар (Коцюб., II, 1955, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 616.