СПУСТІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до спусті́ти. Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (Гончар, III, 1959, 127); Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Баш, На.. дорозі, 1967, 34).

2. у знач. прикм., перен. Те саме, що спусто́шений 2. Коли ж Естерка замовкла і її, схилену, спустілу, вивели під руки з світлиці, народ розступився (Коцюб., II, 195, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 615.