СПУСТО́ШЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. спусто́шити, спусто́шувати. У Вірменії [в XI-XII ст.], незважаючи на жорстоке спустошення її сельджуками, культурне життя не завмерло (Іст. СРСР, І, 1956, 71); // Наслідки, результати цієї дії. Ще видно в містах і селах сліди спустошень, залишених підлим ворогом (Іст. укр. літ., II, 1956, 374); Настала весна. Великі спустошення спричинили морози в садовому господарстві середньої Росії. Чималої шкоди завдали вони й Мічурінському саду (Довж., І, 1958, 473).

2. Те саме, що спусто́шеність 2. Атмосферою духовного спустошення та політичної байдужості засоби масової комунікації — телебачення, радіо, преса та кінематограф — обволікають буржуазного обивателя (Нар. тв. та етн., 1, 1974, 43); Моральне спустошення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 615.