СПРА́ЖНО, присл., розм., рідко. Те саме, що спра́гло. Потягнувся [Хмельницький] рукою до кухля з водою. Розплескуючи, налив у порцелянову кварту, з жадобою спражно ковтав холодну воду (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 629).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 596.