СПО́ЄНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спої́ти. Жорстоко б’ють [заробітчани] нещасних, споєних прикажчиками новачків (Гончар, Таврія, 1952, 56); * Образно. Приходить на землю благодатне літо. Сповнене воно буде славних трудових звершень, споєне ритмом праці людей (Рад. Укр., 18. V 1968, 1).
СПО́ЄНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спо́їти. Біг хлопець і.. кричав: — Сіроlla! сіроllа!.. [Цибуля! цибуля!] До кого гукав він? Кому хотів продавати? Чи не камінням отим, що були споєні вперше в суцільну стіну, а тепер знову почали жити окремим життям? (Коцюб., II, 1955, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 558.