СПОХМУРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати похмурим, незадоволеним, надутим; насупитися. Отоді на Карпа й напало. Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (Коцюб., І, 1955, 305); Горпищенко при згадці про старшу дочку, в якої заміжжя склалось не зовсім вдало, спохмурнів (Гончар, Тронка, 1963, 18); Як вийшла [Текля] заміж, ніби підмінили, ніби хтось лихий викрав з неї веселу, добру душу: спохмурніла, зсохлась лицем, перепалася голосом… (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 170).

2. Зморщитися, надутися, зсунутися при вираженні незадоволення, гніву і т. ін. (про обличчя, брови). Скибине обличчя раптом спохмурніло. Невдоволений одвів очі од дошки (Головко, І, 1957, 335); Обличчя Ганкаура спохмурніло, в його великих очах спалахнули іскри гніву (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 69).

3. Потьмяніти від гніву, хвилювання, болю і т. ін. (про очі). Заніздра посміхнувся, але зараз же його очі спохмурніли (Добр., Ол. солдатики, 1961, 58); Його самовдоволене, пещене обличчя почало мінятися — спохмурніли очі, вип’ялися губи… (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 170).

4. перен. Зробитися похмурим, темним. — Диви, як спохмурніло небо, гаряча, знать, буде робота (Мал., Звенигора, 1959, 102); Сонце тим часом сховалось за степом. Високі горби спохмурніли, чіпка сутінь стелилась по схилах (Коцюба, Перед грозою, 1958, 19); Танули в синій імлі вершники. Пісні вже не було чутно. Спохмурніло поле (Цюпа, На крилах.., 1961, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 583.