СПОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко.

1. Те саме, що спотика́тися. Іде козак, коня веде, А кінь йому спотикає (Чуб., V, 1874, 43); Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати, За плугом спини ламати (Укр.. думи.., 1955, 24).

2. Те саме, що спостига́ти. І спотикало його таке кожного разу, коли він давав собі слово іти чемно додому, — а наприкінці виявлялося, або він по дорозі повалив десь тин, або випряг коня візникові (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 581.