СПОРУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко СПОРУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОРУДИ́ТИ, руджу́, ру́диш, док., перех.

1. Будувати, зводити що-небудь (перев. велике, складне). У містах жили будівельники, які вміли споруджувати великі будівлі (Іст. середніх віків, 1955, 72); Штаб протиповітряної оборони наказав негайно копати щілини й споруджувати бомбосховища (Донч., III, 1956, 398); Рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал (Гончар, Тронка, 1963, 258); Пам’ятник Шевченку споруджаєм — пам’ятник, що є виявом всенародної любові до Тараса (Тич., III, 1957, 75); — Саме найкраще було б спорудити земляні захисти ген там на площині (Стар., Облога.., 1961, 41); Спорудили [у колгоспі] механізований водогін з напірною баштою, проклали сітку труб (Вол., Місячне срібло, 1961, 187); // розм. Робити, виготовляти що-небудь перев. ручним способом; майструвати. Позавчора возилась, споруджуючи собі відповідне до літньої погоди убрання (Л. Укр., V, 1956, 389); Вдома Валя споруджував двигунці, майстрував іграшкові електропоїзди (Гончар, IV, 1960, 79); Сашко сам спорудив її [веранду] і власноручно обсадив квітами (Смолич, V, 1959, 16).

2. розм., рідко. Збирати, налаштовувати або організовувати що-небудь. Разом з цим листом споруджаю до Вас невеличку посилку (Мирний, V, 1955, 395); — Спорудимо гостям такий бенкет, як ото бува у королів та у царів (Морд., І, 1958, 156); // Варити, приготовляти їжу. — Спорудимо юшку, — каже Сухомлин, вибираючи найкращих бичків-кнутів (Гончар, Тронка, 1963, 336); — А ти б одну таку вечерю спорудила, щоб по ній ніколи більше їсти не хотілося (Кач., II, 1958, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 577.