СПОРОЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СПОРО́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПОРОЖНИ́ТИ, рожню́, ро́жни́ш, док., перех.

1. Видаляючи що-небудь звідкись, робити порожнім, незайнятим; спорожняти, випорожняти. Поки Векла спорожняла торбу, Іван, її батько, сидів понурячи голову (Григ., Вибр., 1959, 54); [Шапіга:] Доброго ранку, старики. Одержуйте свіжий бетон, спорожняйте платформу (Мик., І, 1957, 233); Наймити вже спорожнили довженні вози й один напуває коней (Козл., Ю. Крук, 1950, 11); Сталевар, спорожнивши піч, відійшов набік (Донч., VI, 1957, 399); // З’їдаючи або випиваючи що-небудь, робити посудину порожньою. Старий [господар] сидів притишено і поглядав, як ми зголодніло спорожняли кухлик (Досв., Вибр., 1959, 85); Пан маршалок спорожнює свою чарку (Фр., II, 1950, 369); Усі пили й їли. Спорожнили одну півкварту, приніс Цупченко другу (Гр., І, 1963, 312); Поки спорожнили перші миски, розмова за столом не в’язалась (Головко, А. Гармаш, 1971, 390); // безос. До вечора десятикілограмовий кіш черешень спорожнено серед веселих розмов (Гжицький, Вел. надії, 1963, 281).

2. фізл. Виділяючи кал через пряму кишку, робити шлунок порожнім. Коли вони причалять до пристані.., служники почнуть спорожнять.. здоровецькі шлунки (Н.-Лев., І, 1956, 574).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 575.