СПОРО́ЖНЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спорожни́ти. Здорова пляшка вже була спорожнена (Н.-Лев., IV, 1956, 206); За столом сидів Симкович і вже клював носом. Перед ним стояла наполовину спорожнена пляшка (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 250); Рушив потяг назад не спорожнений. Бо місто було голодне, і йому замість хліба прислали дітей… (Ю. Янов., І, 1958, 74).

2. у знач. прикм. Нічим не заповнений; пустий, порожній. Онисія Степанівна забирала спорожнені миски (Н.-Лев., III, 1956, 107); Спорожнені діжки раз у раз спускалися по воду (Кач., II, 1958, 481); // Ніким не зайнятий; вільний. Тільки кінь жовнірський, немов здичавіла тварина, на дибках обернувся й страшним стрибком поніс.. спорожнене сідло (Ле, Україна, 1940, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 575.