СПОНУ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спонука́ти. Спонуканий добротним намислом розрадити чужі страждання й самому розважитись, Юхименко заглянув до кімнати (Кач., II, 1958, 342); Андрій відштовхнув його [божевільного], і він полетів. Спонуканий жалістю, Андрій дістав з кишені і кинув шматок хліба (Довж., І, 1958, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 571.