СПОНОЧІ́ТИ, і́є, док., безос. Настати, проявити свої ознаки (про ніч). На дворі вже зовсім споночіло (Гр., І, 1963, 409); Ввечері, тільки споночіло, тихий стук пролунав біля дверей невисокої.. хати Кравчуків (Собко, Нам спокій.., 1959, 73); Вже воно [сонце] при заході, вже скоро воно й зовсім сховається, і споночіє надворі (Гончар, II, 1959, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 571.