СПО́МИНКА, и, ж. Те саме, що спо́гад. Умер Ігнат навіки в дівочому серці. Єсть про його споминки, є жаль, а кохання, мов пташка в вирій, одлетіло (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); В кузні було весело й привітно, як ніде, і ще й досі споминка про татову кузню будить в моїй пам’яті, може, найприємніші й найщасливіші хвилі мого дитинства (Фр., IV, 1950, 465); А як мав ти, брате, Про давнє згадати — Піднять в голові Споминку про бучі та чвари старі, Тоді, віщий брате, Починав спускати Десять соколів На табун лебедів (Мирний, V, 1955, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 571.