СПО́ЛОХИ, ів, мн. (рідше одн. спо́лох, у, ч.).

1. Те саме, що спа́лах 1, 2. Сніг на вітті сріблом висне, білий, білий сад. А над обрієм зловісні сполохи гармат (Сос., II, 1958, 198); Уже десь сполохи зимового світанку, Злітає сон, зліпляє кволі вії (Криж., Срібне весілля, 1957, 73); *У порівн. Зустрічні машини пролітали як далекі сполохи (Собко, Граніт, 1937, 12).

2. Яскраве відбиття променів, світла. Зелено-жовті сполохи блукали по дверях, по стіні коло них (Ільч., Серце.., 1939, 21).

3. діал. Північне сяйво. — У сніжні ночі сполохи не сяють,— Промовив дід. — Се просто місяць сходить (Л. Укр., І, 1951, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 567.