СПОЛО́ХАТИСЯ, аюся, аєшся і СПОЛОШИ́ТИСЯ, лошу́ся, ло́шишся, док. Відчувши страх, переляк, насторожитися, занепокоїтися. Жінки сполохались. Стара кляла й сікалась до Раду, а той, похмурий і стурбований, поясняв їй щось пошепки (Коцюб., І, 1955, 376); — Що ви надумали? Невже ота крадіжка? — сполохався учитель (Кучер, Трудна любов, 1960, 493); У Боровиків була баба Явдоха. Якось вона проковтнула голку, всі страшенно сполошились (Панч, На калин. мості, 1965, 6); // Налякавшись, насторожитися, почати метушню або й зовсім залишити своє місце. [Павло (стає супроти всіх):] Жаби квакнули, свині хрякнули, сполохались горобці (Кроп., II, 1958, 381); На майдані, на тополях круг церкви, раптом сполохалися галки (Головко, І, 1957, 140); Вівці сполошилися і дурними очима дивилися на пізніх відвідувачів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 567.