СПОКУША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПОКУСИ́ТИСЯ, ушу́ся, у́сишся, док.

1. на що, чим і без додатка. Піддаватися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось (принадне, вигідне, приємне і т. ін.). Петрик уже четвертий шматок [пирога] наминає.. Щоб не спокушатись, став я дивитись під стіл (Багмут, Опов., 1959, 7); Старий не спокусився на панську чарку і поніс своє горе в самотню хатину біля діброви (Стельмах, І, 1962, 44); Тепер він твердо знав: Роман не піддався на його умовляння, не спокусився отамануванням. Він таки шукає шляху з табору (Ткач, Арена, 1960, 49).

2. з інфін., без додатка. Схилятися до чого-небудь, піддаватися бажанню зробити що-небудь. — Ти — непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати,— не спинялася Горпина (Л. Янов., І, 1959, 337); Качок було так багато, що Лука Тихонович спокусився і влучним пострілом збив двох (Донч., III, 1956, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 565.