СПОКУ́СА, и, ж.
1. Те, що притягує до себе, спокушає, вабить. Почув і він про ті скарби Та й замотав собі на вуса; «Еге, говоре [говорить]: от якби Знайшлась мені така спокуса!» (Щог., Поезії, 1958, 363); Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати (Н.-Лев., III, 1956, 185); — Чай…— замислено повторив Каргат. — Гм… Склянка гарячого чаю. Це ж непереборна спокуса! (Шовк., Інженери, 1956, 118); *У порівн. Найбільш слабодухим.. хотілося, безнадійно махнувши на все рукою, закропити душу горілкою, яку в бутлях, мов спокусу, привезли раз і вдруге прикажчики (Стельмах, І, 1962, 193); // перев. мн. Що-небудь дуже звабливе на вигляд; щось смачне, красиве, принадливе. Базар кипів, переливався райдугою багатобарвного життя, вабив до себе всіма своїми спокусами (Кач., Вибр.., 1953, 421); Багато було спокус по дорозі до школи (Донч., V, 1957, 147); // Потяг до чого-небудь, бажання володіти чим-небудь заманливим, звабливим. З биттям серця розв’язав Марусяк запліснявілі шкіряні зав’язки, закрив від спокуси очі і всипав убогий зміст свого бордюжка [шкіряного мішечка]. Метал задзвенів (Хотк., II, 1966, 285); Одарка не встояла перед такою спокусою,— взяла ті чоботи (Цюпа, Назустріч.., 1958, 63); // Велике бажання зробити що-небудь. На хвилину відчув велику спокусу розповісти їй все, поскаржитися просто, як рідній сестрі (Головко, II, 1957, 562); Спокуса велика — поговорити, побути разом з цікавими людьми (тут буває письменник Бунін, Черемнов і інші) — а через те часами грішиш проти роботи (Коцюб., III, 1956, 414); Перший десяток татар промчав стрімголов. Важко було стриматися від спокуси, хотілося вискочити з лісу і зчепитися з ворогом (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 589); // Те, що збуджує чуттєвий потяг. — Ну та й молодиця! Оце яка спокуса! Овва! Ну та й цяця! Хоч залицяйся або женихайся! (Н.-Лев., IV, 1956, 213); За складками її простенької одежі крилась завидна спокуса духмяної молодості (Стельмах, II, 1962, 152); Від спокус земних я панцир маю,— Любов твою, незайману красу (Нагн., Вибр., 1950, 146).
◊ Да́лі від споку́си (споку́с) — щоб уникнути біди, неприємностей. Відніс [Удовенко] автомат з двору далі від спокуси, закинув у яр (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 29); Явдоха швидше та швидше тягла синка на край майдану, далі від гемонських спокус (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 190).
2. заст. Гріховне випробування; гріх. [Парвус:] Тільки ж вислуха́ти, як той поганин ображає бога і перемовчувать — се теж спокуса (Л. Укр., II, 1951, 408); Сташка призналась, що з охотою читає ще релігійні книги.. про грішниць, що покаялись, а потім стали святими, про те, як святі борються з спокусами (Віль-де, Сестри.., 1958, 384); У «Житії Антонія Великого» читачів цікавили перипетії боротьби Антонія з бісівськими спокусами (Іст. укр. літ., І, 1954, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 563.