СПОДІ́ВАНИЙ, а, е. На якого сподіваються, розраховують, про якого мріють. Замість сподіваного страшенного грому, що мав бути початком руїни, чути лише глухе воркотання, сердитий гуркіт велетня (Фр., IV, 1950, 338); В несамовитому забої дзвонів він [народ] почув голос давно сподіваної волі.— До церкви, до церкви! Воля прийшла (Мирний, IV, 1955, 185); — А чому ж їм не вступити [в бій]? — неквапом відгукується Черниш, проводжаючи задумливим поглядом нове, не зовсім сподіване поповнення (Гончар, III, 1959, 129); // На якого довго чекають, якого бажають. [Олеся:] На сподіваного гостя багато треба, прийду, коли здумаю (Кроп., II, 1958, 287); Ще дев’ятнадцятого року, шахтарським хлопчиком малим, коли сподіваного строку я ждав, що батько прийде в дім.., почув я вперше: «Комуніст» (Уп., Вірші.., 1957, 67); // у знач. ім. споді́ване, ного, с. Те, на що сподіваються, розраховують, чого чекають. Галя усе дожидала чогось особливого, сміло та весело дожидала вона, та разом же з тим далося навзнаки їй, як дожидати сподіваного (Вовчок, І, 1955, 320); У Києві на Подолі Було колись… і ніколи Не вернеться, що діялось, Не вернеться сподіване, Не вернеться… А я, брате, Таки буду сподіватись, Таки буду виглядати, Жалю серцю завдавати (Шевч., II, 1963, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 555.