СПОГЛЯДА́Ч, а, ч.

1. Той, хто споглядає (у 1 знач.) що-небудь. Може, кому й гарною здається та хата зверху, але ж то ще не дає права споглядачеві вриватись до хати в середину і цінувати та оглядати все, що в ній є, без дозволу господаря (Л. Укр., V, 1956, 99).

2. Той, хто схильний до споглядання (у 1 знач.), до самоспоглядання. Життя наших колгоспів швидко йде вперед. Сільський інтелігент не може бути байдужим споглядачем цього життя (Тич., III, 1957, 304); Радянські люди не сторонні спостерігачі, не байдужі споглядачі, а, як повновладні господарі свого життя, безустанно дбають про добробут країни (Ком. Укр., 2, 1962, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 555.