Про УКРЛІТ.ORG

спогадувати

СПОГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., також із спол. що, як, коли, неперех., про кого— що, розм. за кого— що, розм.

1. Те саме, що зга́дувати. — Сьогодні я цілу дорогу стояла край вікна, дивилась та спогадувала колишні часи (Л. Укр., III, 1952, 523); Ти сіяєш як місяць; Чорнії маєш ти очі… Де вже така гордовита Бідних спогадувать схоче!.. (Крим., Вибр., 1965, 290); Як хмари, купчаться літа. Спогадую минулу славу (Шер., У день.., 1962, 21); — Жила я в батька-матері,боже мій милий! Тепер спогадаю, як-то жилось тоді мені! (Вовчок, I, 1955, 259); — Але що ж я на те пораджу, коли в мені серце розривається, кілько разів спогадаю про свої гроші! (Фр., III, 1950, 19); — От спогадайте: коли ви бачили в церкві хоч одного пана, або панію, або панянку? (Свидн., Люборацькі, 1955, 61); Хто ж за мене спогадає? (Рудан., Тв., 1959, 109); [Парвус:] Щось вони мудрують, філософів спогадують поганських та всякі панські світові звичаї (Л. Укр., II, 1951, 408).

Спога́дувати (спогада́ти) до́брим сло́вом кого — говорити про кого-небудь щось хороше. Настане легший час,— І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас! (Граб., І, 1959, 152).

2. Думати, уявляти що-небудь. — А що, сину,— каже дід,— Треба спогадати, А де-то ми ті скирти Будем закладати? (Рудан., Тв., 1959, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 554.

вгору