СПОГАДА́ННЯ, я, с., розм. Те саме, що спо́гад 1. Журавлі?.. Це ж мої спогадання З літ минулих летять і течуть (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 123); Із спогадань його вивів крик: сварилися тонкогубий із низьколобим за місце біля вікна (Панч, На калин. мості, 1965, 172); * У порівн. Я пройшов над Алазанню, Над потоком водяним, Сивим, ніби спогадання, І, як пісня, молодим (Рильський, Мости, 1948, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 553.